Моїх думок жагу втоляєш ти,
Як землю — хмара ливними дощами,
Ніяк не можу спокою знайти,
Немов той скнара з любими скарбами.
То тішуся, то схоплююсь вві сні,
Наляканий видіннями страшними,
То пхну червінці в сховища тісні,
То ладен між людей бряжчати ними.
Так я й живу: то в пеклі, то в раю, —
По зустрічі настане знов розлука,
І знов у душу стомлену мою
Увійде біль, спустошення і мука.
І так щодня — до розпачу й знемоги:
То я — багач, то я — злидар убогий.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Для думки ти нагадуєш їду
Чи животворну зливу над землею.
З тобою суперечку я веду,
Як скнара зі скарбницею своєю:
То він багатством тішиться значним,
То скарб ховає, боячись утрати;
То хоче бути наодинці з ним,
То радий світ казною здивувати.
Так погляд твій насичує мене,
Та пройде час, і знову зголоднію.
То серце щось від радості утне,
То я без тебе в самоті марнію.
Все віддаюся крайнощам отак:
То я багач, то знову я жебрак.
Переклав Олександр Грязнов
