В піснях я не вдаюсь до новизни,
Ясного блиску зовсім не знайти в них.
Були весь час далекими вони
Від форм химерних і сполучень дивних.
Про убрання не дбаючи нове,
Виходять мислі в одязі старому,
І кожне слово у рядку мойому
Вже автора на ймення назове.
Любов і ти — всякчасна в них основа,
Тому-то й завжди одіж в них стара:
Мої чуття в обіймах мого слова
Подібними виходять з-під пера.
Щодня старого сонця сяйво нове,
Така й любов моя, все в тому ж слові.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Чому мій вірш позбавлений пишнот
І зовсім не вражає новизною?
Чому цураюсь я нежданих нот,
Сполуки дивні знехтувані мною?
Чому пишу одне й те саме я
І вирази старі вживаю знову?
Мені здається, автора ім’я
Впізнається по будь-якому слову.
У цій літературній метушні,
Кумиру догоджаючи живому,
Єдине, що лишається мені, –
Старі слова вдягнути по-новому.
Щоденно сонце сяє з вишини,
Але й воно не знає новизни.
Переклав Олександр Грязнов
