Який поет в своїм пісеннім громі
Красу твою прославив на віки!
Куди ж мені, убогому сіромі,
Писать за ним несміливі рядки?
Але твій блиск — це океан без меж:
Там гордий корабель іде невпинно,
То й човен мій, горіхова лушпина,
Зухвало в далеч випливає теж.
Твоя любов — його міцні вітрила,
Тому й мілка для нього ця глибінь,
Мчить корабель, і велетенська тінь
Навік мене з моїм човном покрила.
Нехай судилось нам піти на дно, —
Любов і смерть для мене все одно.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Коли пишу про тебе, з горя в’яну,
Бо знаю: кращий є співець, ніж я;
Твою він славить вроду осіянну,
Звеличує в піснях твоє ім’я.
Але твої чесноти – ніби море:
На ньому вміститься і човник мій,
Що безмір вод так непомітно оре,
Втопаючи у хвилі штормовій.
Суперник мій іде понад глибини,
Він – корабель високий, наче дім.
А я – на мілині. Хто з нас погине?
Та що там шкоди в човнику малім!
Я знатиму, як прийде мить остання:
Одне і те ж – кохання і конання.
Переклав Дмитро Павличко
* * *
О, як же духом я занепадаю,
Черговий починаючи сонет,
Присвячений тобі, коли згадаю,
Який тебе уславлює поет!
Та ти душею ширший океану,
А ми у ній – немовби кораблі.
Змагатися з вітрильником не стану –
Малим човном подамся від землі.
Веду його невмілою рукою
По мілководдю із останніх сил,
Допоки над безоднею морською
Проносить він красу своїх вітрил.
Тримаюсь я тобою на плаву,
Бо поки ти кохаєш – я живу.
Переклав Олександр Грязнов
