Чи я раніш тебе землі віддам,
Чи ти мене — туди, де тлінь нещадна,
Та в цих рядках ти смерті непідвладна,
Тоді як я дістанусь хробакам.
В піснях моїх ти вічно будеш жити,
Хоч згинуть по мені й сліди малі:
Мій пай — обійми хмурої землі,
Твій — мавзолей, повік-віків одкритий.
Твій монумент — мойого слова мідь,
Читать його ще не зачатий буде
І далі передасть із роду в рід,
Хоч вимруть всі живі сьогодні люди.
Ти вічно житимеш в моїх піснях,
Де дихання живе людське — в устах.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Хоч хтось із нас когось переживе,
Всі зникнемо ми, вічністю пожерті.
Могила нитку долі обірве,
Проте твій образ не зазнає смерті.
Ті вірші, що про тебе я складу,
Не зможе знищить Часу косовиця.
На цвинтарі притулок я знайду,
Притулок твій – людських очей гробниця.
В майбутньому оці прості рядки
Читатимуть не створені ще очі
І повторяти будуть язики
Нащадків наших ці слова урочі.
Ти житимеш в довершених словах
Там, де витає подих, – на вустах!
Переклав Олександр Грязнов
