Твою оспівують поети вроду,
Моя ж убога муза мовчазна.
Гучних співців — тобі найкращі оди,
Вінки похвал, яких ніхто не зна.
А я без слів плекаю тиху мрію,
Вчуваючи хвалу тобі щодень.
Я лиш дячком-невігласом умію
Гукнуть “амінь” в кінці чужих пісень.
Коли тебе уславлюють сонетом,
Кажу: “Це — суща правда! Дійсно так!” —
В ту мить я міг би кращим буть поетом,
Та не знаходжу слів тоді ніяк.
Шануй митця, що в пісні ожива,
Мене ж — за думку, що не йде в слова.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
У мене Муза скромна й мовчазна,
Тоді як пишномовніші кругом
На честь твою складають письмена
І їх виводять золотим пером.
Несміла Муза відступає в тінь,
І я, потрібних не знайшовши слів,
Мов паламар, вигукую “амінь!”
У відповідь на їх врочистий спів.
Хвалу тобі почувши, я кажу:
“Це так!” і в думці дещо додаю,
Щоб похвалу підсилити чужу
І тим любов уславити мою.
Цінуй поетів за гучні рядки,
Мене ж – за не промовлені думки.
Переклав Олександр Грязнов
