Чи то строфа його, душі вітрила,
Напнуті силою приваб твоїх,
Глуху труну моїм думкам відкрила,
В моєму серці поховавши їх?
Чи дух його, сягнувши таємниць —
Волхвів померлих сили неземної, —
Мене схилитися примусив ниць,
Змагаючись в майстерності зі мною?
О ні! Не він, не віщий дух волхвів,
Йому до помочі богами даний,
Ніхто, кохана, в світі б не зумів
Мій голос вільний закувать в кайдани.
В його ж рядок — ти вступиш мимохіть:
Мій вірш, як місто вимерле, стоїть.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Чи вірш його, що гордо прямував
До тебе, уподібнившись вітрилу,
Думки в моєму мозку поховав,
Його перетворивши на могилу?
Чи то душа, що вміння здобула
Писати так, як смертний не напише,
Мене ураз позбавити змогла
Надії написати щось гарніше?
Ні він, ані його знайомий дух –
Нічних трудів порадник безтілесний –
Не зміг би приголомшити мій слух
І від страху зробити безсловесним.
Але коли лиш ти в його рядках,
Мій вірш слабкий і порожньо в думках.
Переклав Олександр Грязнов
