Чи втримує тебе від шлюбу страх,
Щоб не лилися сльози удовині?
Якщо ж краса, не втілена в синах,
Разом з тобою щезне в домовині,
То безпотомною жоною світ
Розпачливо ридатиме в жалобі.
Син — втіха удовина: мужів цвіт
Живе для неї в синовій особі.
Не щезне скарб змарнований, о ні!
Він тільки з рук перейде в інші руки.
То гине світла врода повесні,
Як не несуть її сини і внуки.
Чи має добрі до людей чуття,
Хто сам собі вкорочує життя?
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Чи не тому ти в самоті живеш,
Що сліз вдовиних ти боїшся наче?
Але якщо бездітним ти помреш,
Невтішною вдовою світ заплаче.
Кохані риси бачить удова,
Які в собі відтворює дитина.
А ти, щоб зоставалася жива
Про тебе пам’ять, не лишаєш сина.
Багатство, що розтратив без пуття,
Змінивши місце, в світі зостається.
Але краса не знає вороття
І назавжди, як молодість, минеться.
Хто зраджує в житті себе самого, –
Не любить в цьому світі анікого!
Переклав Олександр Грязнов
