Я докоряв фіалці у маю:
“Злодійко чарівна, фіалко рання,
У пахощах твоїх і без вагання
Я дихання коханої взнаю”.
Твоє волосся — в бруньці майорану,
А ніжні руки — в білині лілей.
Троянда ця від сорому багряна,
А та побліднула. За злочин цей,
За це привласнення краси твоєї
Жде на розкрадачів сумний кінець:
В самому розквіті хробак поб’є їх,
Чуже добро він сточить унівець.
Весною квітів бачив я немало,
І кожне зілля в тебе щось украло.
Переклав Дмитро Паламарчук
* * *
Не раз фіалок ганив я прекрасних,
Що крадуть свій солодкий аромат
Із подиху твого, а з щік атласних
Привласнюють красу пурпурних шат.
Лілея ніжність рук твоїх украла,
Твого волосся колір – майоран.
Одна троянда з сорому палала,
А інша зовсім зблідла без рум’ян.
Ще третя, – ні червона, ані біла, –
В обох украла дихання твоє.
Та за крадіжку кара їй приспіла,
І, з’їдена червою, зогниє.
Принади позичаючи твої,
Усі весняні квіти – крадії.
Переклав Олександр Грязнов
