Актор. Політав над драбиною. Сів на драбину
В білих вершках бороди на рівні грудей.
Сто років тому надихач, обравши людину,
В серце цілунком відрізав її від людей.
Крові чужої щеплення треба терпіти,
Солі своєї треба відчути смак,
Щоб на виставу йшли похилі черпіти
І визнавали у ньому божественний знак.
То вам не старість у капцях і пляшка кефіру.
Тінь у душі, тиньк на обличчі там.
Жити й вмирати в стані прямого ефіру.
Жити й вмирати. Белісіма фелічіта.
- Наступний вірш → Віра Балдинюк – І прийдуть на землю цю мужі
- Попередній вірш → Кесар Білиловський – Найліпше на світі кохання солодке
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші