Господи! Може, я тридцять сьома нога
Симпатичної тисячоніжки?!
Ця одвічна пульсація ритму “раз-два”
Переслідує навіть у ліжку.
А над стежкою око обпечене
Наші голови висилуечує…
Відірватися хочу — та накріпко.
Відорванців не спиниш ти крапкою,
Не насниш ти їм снів уже бачених,
Не утопчеш стежиночок втрачених.
Тимчасово живу, відбуваючи строк.
Швидше темп, ширше крок!
- Наступний вірш → Віра Балдинюк – Анкета
- Попередній вірш → Богдан Кравців – Розрив-трава
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші