Літні вакації, фікус, паскудні газети.
Час не лишає на камінці камінця.
В метрику дня записано давні прикмети,
Ані вони, ані ми не збулись до кінця.
Лиш архаїчне вдалося, відбите на камені.
Наші зіниці не чулі на світло і шпальти.
Не дотикаючись моря, в сутінках танемо.
Слід язиками малюємо — де нас шукати,
Щоб до сніданку прийти і забути усе?
Бідні, розлючені свідки чужого екзисту.
Хто ж нам пробачить те, що ми є, що ми тут?
Добре — все не встигаємо із особистим.
Так чи інакше, нас двірники заметуть,
Як замітають сни старовинного міста.
- Наступний вірш → Віра Балдинюк – Спльовую думку
- Попередній вірш → Віра Балдинюк – Під обцілунками народжених дощів
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші