Під обцілунками народжених дощів
Розтануть плями сонячного меду.
І жаль, що день до квітня не дожив,
І квітень теж у чомусь трохи недо.
Коли іду провулками — гучніш
В кишені лівій калатає серце.
Мовчиться. В голові — густий спориш
П’янючих рим і триєдиних терцій.
Хіба не можна упізнати нині,
Чим буду, коли день спливе кружальцями?
Висітиму в кривавому бурштині
Комахою з каліченими пальцями.
А все ж, під обцілунками дощів
Розтануть плями сонячного меду.
І жаль, коли б до квітня не дожив
Мій жовтий день, що завжди трохи недо.
- Наступний вірш → Віра Балдинюк – Хитка дипломатія кухонь
- Попередній вірш → Віра Балдинюк – Істина заскочить несподівано
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші