Попід муром тополята стоять –
не чотири та й не п’ять тополят.
Перший, щонайвищий, свище:
я найви,
я найви,
я найвищий!
Другий – не такий, як усі,–
на бруківку жовте листя обтрусив.
А найменший тополин
хвацько шапку заломив:
– Ну ж бо, хлопці, кроком руш –
на вечерю хочу груш!
