Чому гаряче й пристрасне бажання,
З якого світ кохання вироста,
Коли тіла зливаються в єднанні,
Стихає, наче в нім була мета.
Ти — та, що вчора, я — такий же самий.
Чому ж бажання наші не такі?
Де та напруга, що була між нами?
Куди поділись пристрасті палкі?
Забули ми, що кожен з нас — частинка,
Дитя Природи. Їй своє робить.
Вона дає потішитись хвилинку,
Щоб звести нас на ту коротку мить,
Коли бажання відключа свідомість,
В прекраснім злеті сіється зерно
Життя майбутнього. А далі — повість
Про дві душі. Природі все одно,
Що буде чи не буде поміж нами.
Вона своє зробила… Ми самі
Господарі чи радості, чи драми,
Чекають нас чи сльози, чи пісні —
То все залежить від душі потреби.
Чи співпадають ритми двох сердець?
В любові вічній клястися не треба!
Все має свій початок і кінець.
Але кінець — це може бути втрата,
А може — інший стан душі буття.
Коли вона вже втомиться кохати,
Для дружби й ніжності є все життя!
