“Любов — це гріх!” Мені від того сумно.
Я знаю, звідки це до нас прийшло.
Коли Господь про заповіді думав,
Щодо перелюбу і гадки не було.
Ще пам’ятались полігамні сім’ї,
В яких жили не парами, разом
Чоловіки, дружини, діти спільні.
Такі стосунки мали свій резон.
Щоб вижити, всі дружно працювали,
Жінок сім’ї любили без табу.
Щасливе людство ревнощів не знало,
Та цей матріархат недовго був.
Прийшли часи — запанувала Жадність.
Коли з’явилися багатії,
Тоді ж з’явились сім’ї моногамні:
Щоби моє лишилося моїм!
Дружина, чоловік і діти — власність!
Крок вліво, вправо — злочин і ганьба!
А сліз! А скарг! Жінки — такі нещасні!
Все Господу: перелюб — то біда!
Жіночі сльози так змогли дістати!
Щоб заспокоїти хоч якось їх,
Прийшлося сьому заповідь писати:
Когось любити крім дружини — гріх!
Нехай вас не лякають парадокси!
Бог є Любов — до всього і до всіх.
Усякі ж пересуди, перекоси,
Нещирість, сум і туга — то є гріх!
