Мені щемить на серці — мчать літа,
І з кожним днем все швидше,
швидше, швидше,
Душа тривожним сумом оброста,
Кохання мрія безголосо кличе.
Буває, серед тисячі очей
Побачу раптом наче рідні очі.
Я простягнути руку й серце хочу,
Розкрити душу, що жива іще.
В ній стільки мрій, бажання і тепла,
В ній стільки ласки зібрано за роки,
В часи зневіри віру зберегла
У почуття прекрасні і високі.
Як це сказати? Зупинити як
Тих, хто в самотність впевнено крокує?
Душі бажаній як подати знак,
Що нам обом тепла сердець бракує?
Ніяк не скажеш, хоч і не німий.
Ніхто чужого слухати не хоче.
Усі чужі. Тому душа щемить,
І в самоті живі згасають очі.
