Про мову точаться розмови.
То трохи вщухнуть, то ізнов.
Щоб не любити рідне слово –
Такого світ іще не знав.
Але не хочу я ганьбити
Російськомовних земляків.
За нашу мову стільки вбито…
Хто жити й вижити хотів,
Російську мусив вчити й знати.
Без неї ходу не було
Ні до кар’єри, ні до влади.
Без неї – тільки у село!
Так з покоління в покоління
Свідомо сіялося зло,
Щоб наше знищити коріння,
Щоб українців не було.
Ми – не народ, а лиш народність!
У нас не мова – діалект!
Що український інтелект
Колись Москви підняв духовність –
То все забуто… Ми, хохли,
Самі зреклись своєї мови.
Хіба не доказ, що ніколи
Народом ми і не були!
Були. І є. І вічно будем.
І рідну мову не зведем,
Бо українці – мудрі люди,
Їх більше буде з кожним днем!
