Спитаймо себе – хто є ми?
Чому без держави віками?
Прокляття якої вини
Так довго тяжіло над нами?
Молімось за цей поворот,
Який пережили без крові.
Згадаймо, ми – древній народ
Із пісні, свободи й любові.
У нас багатюща земля,
А заздрісних в світі чимало.
Литовець, москалик і лях
Своєю її називали.
Одне дратувало усіх:
Що ми тут живемо віками!
Браток наш, північний сусід,
Придумав, як правити нами.
Оскільки лиш мова несе
Дух нації, совість і вроду,
Забрати в нас мову – і все:
Без мови немає народу!
Тому це не просто все так.
Російська панує могутньо,
Бо сіяв її переляк,
А виростив страх за майбутнє.
Немає ганебніш гріха –
Забути, що в тебе є мати.
Нас мова, мов ненька, гука:
Вертайтеся, діти, до хати!
