Вожді до щастя строєм нас вели.
Самі ж сьогодні збилися у зграї
І жили з нас, сердешних, так мотають,
Щоб не свої, то вже б і прокляли.
Нам думається: трохи наберуть
І вгомоняться, і про нас згадають.
Хіба вже Україну доконають
І нам по-людські жити не дадуть?
Хоч як би шахраї робили зле,
Хоч би яка була у нас руїна,
Чужинці правили – не вмерла Україна!
І при своїх пройдисвітах не вмре!
