Я розмовляти починав російською:
Була евакуація, війна.
Російська школа, потім вуз російський,
Мені була мов рідною вона.
В десятому коліні українець,
Двомовність власну я тоді сприймав
Як щось природне,
як культури рівень,
І запитань собі не задавав,
Чому батьки чим далі, тим частіше
Спілкуються російською, і нас
До неї навертають, мов чистіша
Вона від рідної. І ще не раз
Я бачив закопиленії губи,
Зневаги холод в погляді відкрив
Тоді, коли закохано і любо
Я рідною співав і говорив.
Отут і я задумався: допоки
Нас матимуть за другорядний люд?
Співучу мову, ніжну і високу,
Сприймати будуть як словесний бруд.
Ми не самі дійшли до цього стану,
Нас зневажали ще з царя Петра,
Культуру нашу нищено і гнано,
Для них ми — бидло,
здібне лиш орать.
Де ж наша гідність,
скривджений мій брате,
Чи мало ми здолали перешкод?
Навчимось рідне слово шанувати.
Прекрасну мову має мій народ!
