Віє вітер на долину: Вірш

Віє вітер на долину,
Колише билину,
Рід до роду листи пише
Та на Україну.
Пише листи розмаїті,
Пише й розсилає
Все на тую Україну,
Де родину має.
Ой роде ж мій, роде,
Ой роде ж мій милий,
Розійшовся по Вкраїні,
Як туманець сивий.
Туман сивий, туман синій,
Піднімися вгору,
3’їжджайтеся рід до роду
На любу розмову.
Ой брат сестри питається:
«Ти сестро-небого,
Чи привикла ти там-жити,
Де ворогів много?
«Ой привикла, мій братику,
Поміж ворогами,
Як у полі криниченька
Поміж дорогами;
Що хто йде, а хто їде —
Водиці нап’ється,
А із мене, нещасної,
Хто схоче — сміється.
Нема ж цвіту білішого ‘
Над ті полуниці,
Нема ж роду ріднішого
Над отця, над неньку.
Нема ж цвіту білішого
Та над ожиноньку,
Нема в світі вірнішого
Та над дружиноньку.
3 отцем, з ненькою полаюсь,
Гріха наберуся,
А з братиком полаюся,
В вічі не дивлюся,
3 дружиною полаюся —
Услід помирюся»