Я бачив, як вітер берізку зломив,
Коріння порушив, гілля покрутив…
А листя не в’яло і свіже було,
Аж поки за гору вже сонце зайшло.
Я бачив, як серну підстрелив стрілець;
Звалилася, бідна, прийшов їй кінець.
Боротися з смертю було їй невміч,
Одначе боролась, поки зайшла ніч.
Я бачив: метелик поранений млів,
Крильце перебите на сонці він грів;
Ще трошки пожити — на думці було,
І може, й пожив би, та сонце зайшло.
На світі у кожного сонце своє…
Любенько й живеться, як сонечко є!
А згасне те сонце — і жити шкода:
На світі без сонця усе пропада.
Зі мною розсталась дружина моя,
Зостався на світі без сонечка я,
Одначе на себе я смерть не зову,
А з серцем розбитим живу та й живу.
