Тече вода, тече бистра,
А куди – не знає,
Поміж гори, в світ широкий
Тече, не вертає.
Ми зустрінемось з тобою
Біля водограю
І попросим його щиро –
Хай він нам заграє.
Приспів:
Ой водо-водограй, грай для нас, грай…
Танок свій жвавий ти не зупиняй.
За красну пісню на всі голоси,
Що хочеш, водограю, попроси.
Струни дає тобі кожна весна,
Дзвінкість дарує їм осінь ясна.
І ми заграєм на струнах твоїх –
Хай розіллють вони радісний сміх.
Подивись, як сіру скелю
Б’є вода іскриста,
Ти зроби мені з тих крапель
Зоряне намисто.
Краще я зберу джерела
Й з них зроблю цимбали,
Щоб тобі, дівчино мила,
вони красно грали.
Аналіз пісні “Водограй” Івасюка
Пісня зʼявилася у 1970 році і є зразком вишуканої інтимної лірики. У творі оспівується краса водограю.
Водограєм називають зазвичай фонтан, проте у даному випадку з контексту стає зрозуміло, що мова йде про водоспад, що став місцем побачень для закоханих.
Головна ідея твору ‒ оспівування щирих почуттів, які мають прекрасне майбутнє завдяки готовності людей працювати над стосунками і творити добро для свої половинки.
У пісні присутні три образи:
- Водограй ‒ незвичайне за своєю красою природне явище, яке є уособленням кохання;
- Ліричний герой ‒ очевидно, музикант, який хоче зробити з краплин цимбали, на яких заграє пісню свого кохання;
- Лірична героїня ‒ кокетлива панянка, яка з сяючих краплин хоче собі намисто.
Використані такі художні засоби:
- Епітети ‒ «широкий», «жвавий», «красна», «ясна», «іскристе», «зоряне». Очевидно, що всі епітети мають позитивне забарвлення;
- Метафори ‒ «розіллють радісний сміх», «зоряне намисто», цимбали з джерел;
- Персоніфікація ‒ «струни дає … весна», «дзвінкість дарує… осінь», «вода… не знає», «водограй… заграє»;
- Паралелізм ‒ через образ грайливого водограю показаний флірт і зародження кохання;
- Повтори ‒ «тече», «водо-водограй», «грай», повторюється також весь приспів. Твір насичений зверненнями й закликами. Закохані звертаються до водограю, а також один до одного;
- Протиставлення ‒ «тече не вертає».
Композиція прекрасна своєю театральністю ‒ коли закохані соромляться й не знають, що говорити один одному, вони звертаються до водограю. Проте щойно вони долають міжособистісний барʼєр, як починають активно спілкуватися між собою.
У творі присутня така символіка:
- Вода ‒ життя, час. Який неможливо повернути. Власне водограй символізує бурхливу молодість, у степу широкому вода повільна та спокійна, вона уособлює зрілість;
- Весна ‒ юність, кохання;
- Осінь ‒ здобутки;
- Гори ‒ ідеалізація, прагнення до вершин;
- Сіра скеля ‒ буденність. Бурхлива вода ‒ яскраві стосунки ‒ розбивають буденність і надають життю нового змісту;
- Музичні цимбали, струни ‒ освідчення закоханих;
- Намисто ‒ символ дівочої чи жіночої вроди;
- Іскристі краплі ‒ прозорі і красиві ‒ символізують щирі й прозорі стосунки, основані на довірі.
Символічно, що у творі основною думкою є радість від того, що хтось комусь дарує щось. Водограю несуть дари весна і осінь, юнак пропонує свої дари дівчині. Віддавати щось ‒ значить робити щасливим і себе, і когось. Саме це є запорукою добрих стосунків.
