В моїй душі глибоке плесо сліз,
Таке глибоке, як печаль народу,
З яким я жив, з яким тужив і ріс,
З яким вінок вінків терновий ніс
Од роду і до роду.
Так мрія стомлена бреде в пісках,
Іде й паде під тиском урагана,
Вона давно погибла б у пітьмах,
Коли б не світ у темних тайниках —
Ясна фата-морґана.
Це дзеркало моїх майбутніх днів.
Неначе привид на пісках пустині,
Я догорю без радісних огнів…
Мене спалить неублаганний гнів
При вході до святині.
