1
Годину стою на березі
без радості
і без горя.
На пляжі грається дівчина,
ловлячи гриву моря.
Хотів підійти — не наваживсь,
гукнув — а слова згубились.
І час
непомітно
виливсь…
Вертаюсь назад на палубу
під сто
одчайдушних вітрів.
Нащо запливла тривога
в затоку чуттів?!
2
Море мускулами грає,
що на сонці загоріли.
В ритмі моря дивна гра є,
повна бунту,
повна сили.
…Я хотів би морем стати,
гнути хвилі без упину
і на берег викидати
голубих фантазій піну!
Щоб ота засмагла юнка,
з розмаху на хвилі впавши,
поклялась мені:
— Люблю на… —
не на вечір,
а — назавше!..
3
Розляглася зелена піна —
виринає наверх чоло.
Ти виходиш із дна по коліна,
випромінюючи тепло.
Йдеш на мене —
для щастя чи згуби? —
хоч із піни, але густа…
Неземного цілунку губи
прагнуть так, як земні уста.
Щоб тобою платан дивувався
і захоплено берег нишк, —
ти вмовляєш мене: —Твоя вся!.. —
Я не вірю тобі: — Коли ж?!
“Як розплавиться камінь хотінням!
Як повіриш в таку, як є!”
Під жіночим твоїм промінням
дозріває
серце
моє.
