Мова кожного народу
неповторна і – своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші – трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять:
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
колосисту — на віки –
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас, —
бо ж єдина — так, як мати –
мова в кожного із нас!
- Наступний вірш → Володимир Лучук – Неутомний мандрівник
- Попередній вірш → Володимир Лучук – Ніч
(Оцінок ще немає)