Володимир Лучук – Найдорожче: Вірш

В хатці, скраю села,
Баба з дідом жила…
Дід корзиночки плів
і на ринок носив,
заробляв на хліб-сіль,
жив собі – не тужив…
Баба ткала такі
Для людей килими,
що гарніших ніде
не побачили б ми…
Мали хліб, поза тим –
що потрібно старим?
Проминали літа,
наче в річці вода.
А минулі літа
час назад не верта.
Дуб засох край двора,
в бурю впав сухостій…
Ось і прялка стара
поломилась старій.
– Йди-но, діду, в лісок,
пошукай, походи –
і міцненький дубок
там на прялку знайди!
Може, ще й поживу –
треба прялку нову!
Дід сокиру узяв,
шкандиба в чагарник.
Путь йому перетяв
бородань-Лісовик:
– Не твої це гаї
то й не треба іти,
бо дерева мої
хочуть жить, як і ти!
Не губи, далебі,
віку юним дубкам,
а за це я тобі
що захочеш, то дам!
Дід до баби верта,
щоб пораду дістать:
що ж на старості літ
їм обом забажать?!
Лісовик-чарівник
все задарма дає…
Але баба у крик,
але баба своє:
– Нам не треба чужих
ні овець, ні корів.
прожила я без них,
доживу й поготів…
Хочу лиш працювати,
допоки живу, –
а тому й хочу мати
ту прялку нову!
Бо багатство людині
добра не дає…
Скнара золото в скрині
ховає своє,
і над скринею тою
із ляку тремтить,
і чекає розбою,
спокійно не спить…
Ані злото, ні срібло
Не зарадить біді…
Жити людям потрібно
у чеснім труді!
У житті- круговерті
Час мине без біди –
тільки б руки довічно
здорові були!
В хатці, скраю села,
баба з дідом жила…
Дід корзиночки плів
і на ринок носив,
заробляв на хліб-сіль,
жив собі – не тужив…
Баба ткала свої
красуні-килими,
що гарніших ніде
не побачили б ми…
Мали б хліб, поза тим –
що потрібно старим?