Не шуми, зелений верше,—
хай почує вся земля,
як дитина слово перше,
слово м а м а промовля.
Ген тополя серед поля,
що додолу вітром гне;
хай дитина в слові воля
незглибимий зміст збагне.
Тополиний лист в діброві
шелестить своє весні,—
таємниче в рідній мові
одкривається й мені…
То, згинаючись, раїна,
гей, шумить за небокрай,
що країна Україна —
мій коханий диво-край!
