Володимир Лучук – Неутомний мандрівник: Вірш

Загадка

Поїздами
їздить він,
любить він літати,—
але все ж
найбільш привик
пішки мандрувати.
Ходить світом
навпростець,
не пита й дороги:
всюдиходи має він —
неутомні ноги.
Перепинить шлях вода —
він піде й водою,
тільки раптом сколихне
хвилі за собою.
На заваді стане ліс —
теж не перепона:
він ступа
з верха на верх,
пробіжить по кронах.
А зимою на сніжку —
килимку пухкому —
він слідів не залиша,
як спішить додому.
Тиша…
Він за обрій зник,
небо чисто витер…
Незвичайний мандрівник —
то, звичайно,— …

(вітер)

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Володимир Лучук – Неутомний мандрівник":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Володимир Лучук – Неутомний мандрівник: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.