Вечір. Шепіт. Очі — блавати…
Про це
співати не хочу…
Я навчивсь
на устах читати
ніжність одвічну —
жіночу.
Наповнений щастям по вінця,
я
гордо на сонце гляну,
крикну:
— Люди! Дивіться:
я — п’яний!
Ви
приклад беріте з мене,
щоб любов розпирала груди!..
Будь же, слово моє,
знаменом,
що до радості будить!
Геть з душ
міщанства плями,
розрахунку
бридкі сліди…
Закохуйтесь — до нестями,
закохуйтесь — назавжди!..
За незрадну любов
величезну
нагороди єдиної
хочу:
пити серцем, поки не щезну,
ніжність одвічну —
жіночу!
