Володимир Лучук – Ніжність: Вірш

Вечір. Шепіт. Очі — блавати…
Про це
співати не хочу…
Я навчивсь
на устах читати
ніжність одвічну —
жіночу.

Наповнений щастям по вінця,
я
гордо на сонце гляну,
крикну:
— Люди! Дивіться:
я — п’яний!

Ви
приклад беріте з мене,
щоб любов розпирала груди!..
Будь же, слово моє,
знаменом,
що до радості будить!

Геть з душ
міщанства плями,
розрахунку
бридкі сліди…
Закохуйтесь — до нестями,
закохуйтесь — назавжди!..

За незрадну любов
величезну
нагороди єдиної
хочу:
пити серцем, поки не щезну,
ніжність одвічну —
жіночу!

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Володимир Лучук – Ніжність":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Володимир Лучук – Ніжність: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.