Володимир Лучук – Ох і Ах: Вірш

Ох, здружилися удвох
однолітки Ах і Ох.
Де лиш Ах не ступить крок,
там за ним вже тупа й Ох.
Ах до Оха звик, що — ах!—
де лиш Ох, там зразу й Ах.
Ось, візьмім, наприклад, нині:
на широкій на долині
ясинець, як скло, блищить —
ген за Охом Ах біжить!
— Ох, як гарно!— Ох тут оха.
Ах кружля навколо Оха.
— Ох! — кричить до Аха Ох.—
Ми проломимось удвох!
Бачиш, гнеться лід за мною:
Їдь тамтою стороною!
— Ах, який ти боязливий!—
Ах викрикує щасливий.—
То ж цікаво буде, Ох,
як проломимось удвох!
— Ах!— і Ах не спохватився —
тріснув лід — і провалився…
— Ох!— біжить до Аха Ох.—
Якось вилізем удвох!
Бо на те у світі друзі,
щоб разом у щасті й тузі!