За Вірою Лебедовою
Весняним, веселим
і сонячним ранком
в мандрівку зібрались
Тарасик з Іванком.
Повітря тремтить
в золотому промінні,
діброва під ноги
простелює тіні.
Грайливий ручай
між камінням дзюркоче.
Цвітуть горицвіти,
голубка туркоче.
Навколо привілля
чудесне, мов казка.
— Пограймося в хованки,
жучку, будь ласка!
А жук лізе
по стеблині:
— Маю інші
справи нині!
Жук жукоче:
— Жу-жу-жу!
Кожну мить
я бережу!
Все біжу,
біжу, біжу…
Зняв від хати
ось загату,
а тепер —
тинькую хату.
А крім того,
кожен день
жученят
учу пісень!
Сіла бджілонька
на цвіт.
Хлопчаки біжать:
— Привіт!
Нумо, бджілко,
в перегони!
Хто кого
скоріш догонить?
— В перегони?
Що ви, діти!
В чашках мед
тримають квіти.
Не поглянеш
навіть
вгору —
треба мед
зібрати
в пору!
— А може, мурашки
пограються з нами?
Мурашки в мурашник
спішать з вантажами:
— Годі, діти!
В дні робочі
лиш до праці
ми охочі,
що й росинки
від турбот
ніколи
схопити
в рот!
Всі ми
зводимо хороми,
на зимовий
лютий час
в дружній спілці,
в спільнім домі
припасаємо припас!
— З нами птахи
на дозвіллі
погойдаються
на гіллі!
У діброві
колискові
розлягаються пісні,
щоб писклята-
пташенята
підростали
скоро в сні!
Ні словами, ні стрибками
не заманиш в гру пташок:
годувать і вчить літати
їм потрібно діточок!
Скрізь робота
аж кипить,
не зупиниться
й на мить.
— Може, той ручай хоч зможе
з нами байдики побить?
— Діти! Треба ж розуміти —
в мене часу теж нема:
мушу трави напоїти,
а не вештатись дарма.
Щук і пліток хороводи
стерегти мені з руки
і нести блакитні води
до широкої ріки…
— Всі при ділі!
Всі при ділі!—
кажуть хлопці
посмутнілі…
В лісі, в лузі
не вгаває
гомін праці —
всюди рух.
ЗНАЙ:
природа
не приймає
і не любить
ледацюг!
