В чистій річці купалося моє сонце.
Білі лебеді гралися бризками плеса.
По гарячім піску воно бігло за сосни
і сміялось до мене, витираючи перса.
Ми відходили далі від цікавого погляду
і ховались обоє під тінню в гаю.
Повен зваби, і ніжності, й потаємного подиху,
запливав тихо човник в долоню мою.
Трави свіжістю пахли в літеплі літа,
і сходила мрія під віями вечора.
…А клятьба навіки, що устами розквітла, —
(ми збагнули пізніше) — була недоречна.
