Твоїх кіс золота імла
простелилась у спогади ранні:
ти до мене всю ніч ішла —
і нарешті прийшла на світанні,
і на груди мої тоді,
наче сонце, поклала голову.
Гладжу коси твої золоті
і гублю свою молодість змолоду,
ще хвилину побудь… побудь, —
і хай вітер імлу розвіє…
Я в розлуці навчився, мабуть,
твоє тіло відчути, мріє!
- Наступний вірш → Володимир Лучук – Не тільки про сніг
- Попередній вірш → Володимир Лучук – Ми шлях пройшли з тобою
(Оцінок ще немає)