Я затаю твоє ім’я
в собі, моє кохання.
Воно — мов сонце, що сія,
одвічне здивування,
округле, наче буква О,
овал плечей та бедер,
як перса, що мені давно
затьмили серце серед
усіх на всій землі жінок,
кохана, о коханна!
Воно у сполохах зірок
звучить, немов осанна.
- Наступний вірш → Володимир Лучук – Ми шлях пройшли з тобою
- Попередній вірш → Володимир Лучук – Я вірю лиш в таку любов
(Оцінок ще немає)