Раптом, нині, ненадійно,
при народі, нашвидку,
упадеш в мої обійми,
наче сонце у ріку.
Бо дороги крутосхилі,
що глибоким снігом йшли,
відраховуючи милі,
нас до зустрічі вели.
І тому, що ти кохаєш
і рожево час біжить, —
розіллю по небокраї
із очей своїх блакить.
І тому, що зараз в мене
дивна казка наяву, —
розіллю чуття зелене
на дерева, на траву.
І лише для нас, а може,
для усіх людей, що є,
пісня лагідно й тривожно
в двох серцях крильми заб’є.
