Володимир Шовкун – Село на Ікві: Вірш

В тумані село потонуло,
Заснуло в вечірній імлі,
І згадкою лине минуле
Омитої кров’ю землі.
Шумлять верболози в долині,
Хлюпочеться Іква-ріка,
У мріях в далеке полину,
Де доля блукала гірка.
Загляну в сирітськую хату,
Посиджу в нічийнім садку,
Постою під дубом крислатим
І стежкою далі піду.
Туди, де Богдана каплиця
Стоїть на горі край села;
Де слава Варнака, мов птиця,
По Ікві летіла, гула.
Щоб спрага мене не томила,
Вклонюся джерелу на мить,
І може прибавиться сили,
Щоб давнє збагнуть, зрозуміть.
Схилилися верби байдуже,
Їм горе чуже ніпочім.
Чого ж ти засмучений, друже,
Кого ти чекаєш вночі?
Чи може шукаєш ти долю?
— Покриткою в світ подалась;
Чи мрієш про бажану волю?
— Не жди, не загляне до нас.
Не прийде сама, бо дорога
До нас не веде. Не проси…
Напевно така вже від Бога
Спокута на вічні часи.
Щоб серце стогнало від болю
І руки ятрились від ран;
Щоб вічно конати в неволі,
Аби жив у розкошах пан.
Чи може далеко до неба,
Тому й не зійде він сюди?..
Тому і не створить для тебе
Вина з річкової води,
Що Іква несе гордівливо?
Чому? Бо солона від сліз?
Поглянь, як хвилюються ниви,
Не жди на непевне «колись».
Просити не треба, козаче,
Ти думаєш думи не ті.
Дивися, там море неначе,
Твої ж то жита золоті…
Щебечуть пташки у садочку
І пахне отава п’янка.
У Ікву впадають струмочки,
А плине широка ріка.
Бурхлива, не спинять загати,
Бо сила в ній тисяч джерел.
А в небо погляиь-но, мій брате:
Кружляє в блакиті орел…
А ти зажурився не в міру,
Чи кров захолонула вмить?..
Проснися. Берись за сокиру,
Щоб волю химерну збудить!..
Минулося те на Волині,
Давно вже нема Кобзаря,
Над Іквою світиться нині
Нова, Українська зоря.
Вже правнук на власному полі
Обжинки веселі справля.
Сьогодні господарям долі
По іншому пахне рілля.
Омитий не потом і кров’ю,
Не слізьми орошений лан,
А серцем зігрітий з любов’ю
Колоситься щастям. Поглянь,
До школи не воду з криниці
Понесло щасливе хлопча,
А книжки, щоб жити і вчитись,
Щоб сяяла долі Свіча.
Розквітли над Іквою села,
Сади білоцвітом вдяглись.
І пісня лунає весела:
Не прийде біда, як колись!
Сьогодні омріяна нива,
Осяяна сонцем, шумить.
О земле Волинська щаслива,
Повік тебе буду любить.
І тільки наснаги не стане,
Вклонюся джерелові знов —
Безсмертю Тараса й Богдана
Синівську складаю любов.