І небо холодне, і хмари густі,
Пожовкли дерева, і трави, і квіти,
Відходить найкраща пора у моєму житті
Її я назвав би «дідове літо».
Ніхто і нічого в душі не шкребе,
Лиш радість безмежна, лиш щастя без краю
В онуках своїх пізнавати себе
І знати напевно — смерті немає…
- Наступний вірш → Василь Мова – Олександру Яковичу Кониському
- Попередній вірш → Микола Зеров – Титанії
(Оцінок ще немає)