Глянув я на море — засиніли чари…
Мов проміння в хвилі, розгубився я.
Може, це не море, не янтарні хмари,
не кармінний обрій, а душа моя?!
Може, це не море, а твоє волосся,
і такий маненький я на нім лежу…
А воно круг мене райдужно сплелося,
тишина круг мене, тільки хвилі шум.
Море, моє море, я — в твої обійми,
молодим дельфіном на валів ряди.
Вийми мою душу, серце моє вийми
і над Оріоном рвійно засвіти.
А од них на тебе з вишини проміння
крізь холодні груди вічно засія.
І в твої незнані зоряні глибини
на промінні тому опущуся я.
- Наступний вірш → Володимир Сосюра – Ганна
- Попередній вірш → Володимир Сосюра – Голову розбив я об каміння неба
(Оцінок ще немає)