Його убило… А листи
Йому все йдуть… Дружина пише…
Ще тільки ним горить і дише…
А він – у царстві темноти…
І йдуть, і йдуть, і йдуть листи…
Холодне срібло з висоти
З-за хмари лине на могилу…
А в ній – козацьке тіло біле,
На ній, під місяцем – цвіти…
І йдуть, і йдуть, і йдуть листи…
Шумить – хвилюється трава,
Мов загляда у смертне ложе…
А в небі зорі, як слова
Листів, що він читать не може…
Не б’ється серце молоде…
Але надходить ось година,
І на могилу ту клади
Листи печальні Україна…
Рука конверти розрива…
Рука, що виринула з ночі…
І п’ють знайомії слова
Сумні козацькі, карі очі…
І небо наче ожива…
Зірки в рядки стають ясні,
Рука бійця у вишині
То пише відповідь дружині…
А десь далеко, край села,
Стоїть зажурена хатина
І жде його, як мати сина,
Притулок щастя і тепла…
В сльозах не спить його дружина,
А син заснув уже давно.
І світять зорі України
В його заплакане вікно…
