Минай, проклята ніч, минай!
Розбийся на скалки, стривожена душа!..
Ще довго мандрувать, коханню ще не край.
Ша, моє серце, ша!..
Терпкий холодний жах… Вітри мої кохані…
Я мрію розіп’яв на золотій стерні.
В степах блукає дзвін над синіми снігами,
і меркнуть димарі в рожевім тумані…
Я — чорний єзуїт. Ти не приходь до мене.
Не знатимуть вуста єгипетських очей.
Хай в стрісі шарудить сумний ноктюрн Шопена
і плаче молодик над схиленим плечем…
Криваві коси хмар — мов згадки про минуле…
Обличчя татарви… далекий стяг… Сірко…
Ах, не піду тепер я по садках Стамбулу,
на скелях Хортиці не розкладу огонь!..
Минай, проклята ніч, минай!..
Розбийся на скалки, стривожена душа!..
Ще довго мандрувать, коханню ще не край.
Ша, моє серце, ша!..
