Володимир Сосюра – Нальотчиця: Вірш

I

Біля конторки хлопці п’яні,
вгорі вагончики біжать;
і труби в синім океані…
Туди летить моя душа.

Колись на станції з огнями
шумів залюднений перон,
і чорним привидом між нами
ходив в медалях «фараон»…

А ніччю плакали шахтьори,
лилась горілка і пісні…
Мовчала тьма, мовчали гори,
і — в небі золоті огні.

II

Родилось з синіми очима,
волосся чорне, — і кричить…
Востаннє ойкнула: — Юхиме! —
і вмерла мати на плечі.

І годувала з жалю Ганна,
у неї теж синок малий.
Біжать вагончики в тумані,
і хтось цигарку запалив.

Юхима вдарило в забої —
лежав в труні без голови.
А десь цвіло зелене поле,
і плакав похоронний дзвін.

III

Хтось по-французьки влучно цвенькав,
коляски, бонни і ляльки, —
а на базар дівча маненьке
ходило красти житняки.

Воно смугляве, синьооке,
почує: — Ївго! — і біжить.
А світ далекий, світ широкий,
і хочеш, як і люди, жить.

І кожний вечір пил із поля
та де-не-де в вікні вогонь.
Ідуть корови чередою,
і тепло пахне молоком.

Надмірна праця, дим огидний,
а сині пальчики тремтять.
Отак її життя невидне
йшло од гудка і до гудка.

IV

Але, нарешті, вечорниці,
там голос Івги — той дзвінок.
А в небі хмари, ніби птиці,
і зорі дивляться в вікно.

Прийшов з Мартовського веселий,
і з ним осталась ночувать.
А вітер щось у стрісі меле,
й важніє тепло голова…

І баче над собою очі
такі солодкі та ясні…
А вітер меле і ґерґоче,
дзвенить і плаче у вікні.

Кімната пильна і порожня,
в кутку з помиями відро.
А мислі темні і тривожні,
як на спідниці перша кров…

V

Од меленіту жовті руки,
з другим побачення в кіно.
А серце з перебоєм стука,
бо перший розлюбив давно.

У цього макова хустина,
він дома пан свого добра.
Водив на вистави й картини,
і за насіння в клуні брав…

VI

На фронт попала випадково, —
проспала станцію свою.
Кресали, цокали підкови,
і от вона уже в бою.

Ідуть жіночі батальйони,
а німці із землі огнем…
І Ївга серед них холоне,
залізний вітер їх жене…

І першу лінію одбили,
ідуть на другу. Але крик:
— Нас обійшли!.. — і впала Ївга,
блиснув в лице німецький штик.

— Ein Madchen?! — і багнет додолу…
А очі теплі і ясні…
Огненне розімкнулось коло,
і потекли незнані дні.

Котилась армія, мов хвилі,
а хтось кричав: — Назад, назад!..
І знов поля і шахти милі,
заводи й мітингів гроза…

І з того дня, о сон-лелеко,
пройшли тривоги й кров без дна…
В безодню синю і далеку
четверта падала весна.

Струнка, смуглява, синьоока,
ще й зірка грає на чолі.
Вже одгуло під Перекопом,
і Ївга знову на селі.

VII

А потім місто і панелі,
і непа в серце гострий ніж…
Це ж ти в обідраній шинелі
на розі, вся в сльозах, стоїш!..

Я бачив Ївгу знов і знову,
там матюки і плеск вина…
«Наган» і гетри малинові, —
тепер… нальотчиця вона.

VIII

Сашко не раз її «на дєло»
у тьму на непманів водив.
А десь цвіли червоні села
й густішав од заводів дим…

Хотілось вдарить, щоб вітрини
дзвеніли знову, як шаблі,
аби упали на коліна
і жевжики, і куркулі!

І кожний вечір томні пані,
прислуги, бонни і ляльки, —
а руки клоняться, мов п’яні,
і в голові туман важкий…

І тільки темна ніч настане,
почує хтось: — Дайош пальто!
А в небі зорі, ніби рани,
і кличе, як колись, гудок…

О Ївго, Ївго, ночі краля,
мій малиновий ніжний цвіт,
десь у холодному підвалі
зложити голову тобі.

А Ївга, ніби вітер маю,
то жінка, то стрункий козак…
І не застане, не злапає
її міліція ніяк.

IX

В лице тютюн і очі — ями:
такий розхристаний Сашко
її з похабними піснями
навчає танцювать «танго».

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Володимир Сосюра – Нальотчиця":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Володимир Сосюра – Нальотчиця: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.