Ну чому ті хвилини кохання
я не можу забути ніяк!?
Десь далеко у білім убранні
моя люба, тепер не моя.
Так. Кінець. Вже назад не вертати.
Я у синій кімнаті сиджу.
Мені губи фарбують дівчата,
обертають мене на раджу.
Скоро-скоро піду я за грані
із простреленим мертвим чолом,
а тепер по ночах в ресторані
заливаю я душу вином.
Ліза, Оля, і Вєра, і Ніна,
поцілунки і сльози в гаю…
Так заграй же мені, піаніно,
про загублену юність мою!
О згадки! У яснім хороводі
хто в житті вас не любить, кляне!..
Я ж забув, як колись на заводі
всі Володькою звали мене.
А тепер я лечу у безодню…
Десь далеко любов і бої…
Не цілуй, неживі і холодні
нафарбовані губи мої.
Ліза, Оля, і Вєра, і Ніна,
І пісні, і ридання в гаю,
годі, годі, не грай, піаніно,
про загублену юність мою!
