Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка біла мерзне під вікном.
Аналіз вірша “Осінь” Сосюри
Вірш був написаний у 1938 році. Нагадуємо ‒ Голодомор в Україні був у 1933 році, а масові репресії розпочалися в 1937. Тож перед автором поставало у той час два питання ‒ про що писати, щоб це було політкоректно і як висловити свій внутрішній стан так, щоб після цього не стукали в двері прикладом?
Пейзажна лірика, зразком якої є й даний вірш, давала відповідь на обидва питання.
Головна ідея вірша ‒ сум через те, що закінчилося літнє буяння, тривога перед майбутньою зимою. Проте символіка у вірші демонструє й тривогу перед суспільними змінами.
У вірші використані такі художні засоби:
- Епітети ‒ «золота», «печальні», «синя», «жовтокоса»;
- Персоніфікація ‒ осінь показана в образі людини («жовтокоса»), осінь «їде навмання», «обриває вітер»;
- Метафора ‒ «пелюстки печальні», «покора розлита»;
- Повтори ‒ «пелюстки печальні»;
- Протиставлення ‒ «золоті копита чорного коня».
А щоб зрозуміти, чому вірш викликає передчуття горя й тривоги, варто осмислити символіку:
- Пелюстки ‒ ніжність, беззахисність. Пелюстки створені для того, щоб творити красу й дарувати радість, проте абсолютно беззахисні перед грубою силою;
- Вітер ‒ зміни, у даному випадку ‒ суспільні зрушення, перед якими кожна людина в суспільстві, особливо творча інтелігенція, беззахисна;
- Копито ‒ груба сила. І автор недарма вказує масть коня ‒ «золоте копито чорного коня»;
- Сад ‒ символ родинного благополуччя. Якщо вказано, що сади пустинні, значить, кожна родина вже когось втратила. І в цьому аспекті виразним образом є осінь гордовита ‒ та, що почуває у цій пустці свою силу;
- Берізка ‒ беззахисна жінка чи дівчина.
І звичайно, «розлита покора» ‒ це не лише про смирення природи перед неминучою зимою і готовність заснути до весни, щоб буяти з новою силою.
Автор показує, що зовсім недавно було літо. На це вказують пелюстки. Але загальна атмосфера вірша справляє враження зими ‒ «берізка біла мерзне». Осінь їде «в далечінь холодну», тобто далі буде важче й складніше і всі це розуміють. «Вʼяне все навколо, де пройдуть копита» ‒ це свідчення активного винищення творчої інтелігенції або примусу митців до співпраці. Проте з-під палиці прекрасні шедеври писати дуже й дуже непросто! А фраза «без жалю за літом» показує, що очікувати пощади в такій ситуації немає сенсу.
Таким чином пейзажна лірика має іще два шари ‒ філософський (доля людини у цьому всесвіті зла) і громадянський (заклик замислитися про те, у яку зиму котиться цей світ).
