Од вечірнього, од синього снігу здається
місто з електричними місяцями голубим і гнідим.
Чую, як серце у міста б’ється:
дим —
дим…
дим —
дим…
І згадується (чому, чому?) Волоський колодязь,
де навкруги, ніби люди, стовпи…
А над ними небо, як фіолетовий колодій,—
І од саней б’є в обличчя діямантовий пил…
Іду по пухкій і по тихій дорозі,
по боках дерева, дерева, дерева.
Дзеленчить на далекому розі
і рипить на морозі
вата…
Хтось на небі пером написав
золотими чорнилами:
місяць…
Не дописав
і…
замисливсь…
- Наступний вірш → Володимир Сосюра – Оглядає останні вагони
- Попередній вірш → Володимир Сосюра – Оддзвонила давно Революція
(Оцінок ще немає)