У плащі.
А очі — зорі сині.
Задивились верби в прудковод…
Тихий вечір… золоті коліна…
на щоці од шалі
тіні,
тіні,
тіні…
Твій кривавий, твій татарський рот…
Знову я спокійний і осінній,
Як тоді, у двадцять другий год.
Тільки вітер:
«Синьому нірвана…»
Тільки вітер:
«Синьому не жить…»
Там, де місяць огненний і п’яний
в невідомі і далекі страни
на воді дорогою лежить…
«Люлі дитиноньці, Коліньці люлі…
дзвонять на зорі, і пахне трава…»
В ночі далекі (там очі заснулі)
будеш йому ти співать…
Мишенята сині на паркані —
то проміння (одгадай чиє…
на траві дві тіні простяглися п’яні,
обнялися тіні…
Місяць
нижче
нахилився
воду
п’
є
.
.
.
