Уже зоря золоторога,
де полинями зацвіло,
кладе на огненні пороги
своє сивіюче крило.
На тротуарах не лілеї
й не лебединий в небі крик —
дзвінка безодня над землею
чолом задуманим горить.
В поля з пахучої долоні
червінці осінь просіва…
А десь біжать залізні коні
і пахне холодом трава…
