Володимир Сосюра – Як не любити рідну мову: Вірш

Як не любити рідну мову
І як її не берегти,
коли із нею в даль грозову
ми йшли на бій – і я, і ти.
Коли за кожне рідне слово
в нас слали кулі вороги…
Ми збили з нього злі закови,
щоб ширить щастя береги,
щоб з ним іти в нові походи
до осяйних життя висот…
Бо мова — це душа народу,
народ без мови — не народ.
Вона для нас, як сонця блиски,
що крають ночі каламуть…
Її ми чули ще з колиски, —
то як же мову цю забуть!
Вона, як світла хор в ефірі,
як білий сад, весняний сад…
Ні, ні! Не вірю, я не вірю,
щоб ти забув її, мій брат!
І в миру дні й години бою
її нам треба берегти.
Де б ти не був, вона з тобою
іде звитяжно у світи!