Володимир Свідзінський – Чаклун: Вірш

Наболіли деревам за довгий день,
Наболіли голови од буйного шуму:
Притьмом налягає навратливий вітер!
Настала ніч, а чи буде спокій?
«Ти, цвіркун, стережи печі,
Темних богів, сволоків димних,
А я вийду вітер одвертати».
Виходить із хати заживний дідок:
О горе, горе, не спить земля,
Смутно рипить важкий журавель,
Вітряк стрясає сухими кістьми,
Болісно стогне караката верба,
А в неї серце дуплом розколене!
Шепче дідок пазуристі слова,
Підіймає дідок недобрі руки —
Схопити за роги навратливий вітер.
Вітер, як бик, видирає роги,
Тручає в груди, глузує словами:
— Мрець — у гробі, камінь — у морі,
А тобі б, старому, нарозумитись
Та в дуплавій вербі уякоритись.
Там було б тобі хороше стояти,
Кігтями-нігтями погрібати,
Гнилим порохном пересипати.