Не вій, вітре буйнесенький,
Не шуми в садочку;
Не розхвиляй зелен-листя
На тім ясеночку.
Під ним козак молоденький
Чи спить, чи дрімає,
По кривавім бойовищу
Спочин собі має.
То кувала зозуленька
Увечері в гаю:
— Козаченьку кучерявий,
З якого ти краю?
І туркавка воркувала
До сходу край броду:
— Козаченьку чорнобривий,
Якого ти роду?
І питала смутливая
Червона калина:
— Чи є в тебе, козаченьку,
Кохана дружина?
Ніхто ж того не відає
І не буде знати…
Хоч не мав він дружиноньки,
Тепер буде мати.
Коли б знала, то б раділа
Матінка журлива,
Що такая придалася
Невістка вродлива.
Вродливая невісточка,
Ще й красно убрана.
Серед саду шумливого
Квітчаста поляна.
